Життя триває: неймовірна історія протезованого рівнянина, який втратив ноги під Ізюмом

27-річний доброволець, рівнянин Олександр Терен втратив обидві ноги у боях під Ізюмом 24 серпня 2022 року, а вже у листопаді фактично знову став на ноги, опанувавши протези.

Тепер він може бігати, водити авто, кататися на велосипеді, а нещодавно вперше спробував їхати на мопеді.

Яким є його нове життя після важкої травми — читайте в інтерв'ю Новини.LIVE.

Як ви отримали травму?

— Торік 24 серпня на Ізюмському напрямку нас накрило в окопі, і досі ніхто не знає, що це було. Ноги були пошматовані. Права — це вже травматична ампутація. Згодом у лікарні були наступні операції, ампутація піднімались вище через зараження, сепсис тощо.

Вже майже через 3 місяці я став на протези. Маю ще бігові і протези для кросфіту. Практикуюсь на різних. Зараз на мені звичайні для ходьби — повсякденні, мультидисциплінарні. 

Десь зо 2 місяці пішло на те, щоб я ходив без милиць. Зараз притримуюсь за поручні, коли піднімаюсь сходами. Ще не по всіх сходах можу ходити вільно. Тобто адаптація до протезів триває, але вже більш легше і негараздів менше.

Ви дуже вправно ходите на протезах і загалом спокійно і навіть з посмішкою розповідаєте про травму. Для вас це все жахіття вже позаду?

— Я вже стільки разів проговорював цю травму, що для мене це все рівно, що сказати, що це дерево зелене. Однозначно, я не живу цією травмою... Я би не сказав, що вона позаду. Для мене це як одна із подій у моєму житті.

Де протезувались?

— Первинне протезування я робив в Україні. За кордон сенсу їхати немає. Адже тут на місці я під постійним наглядом лікарів, протезистів. Відповідно, можу приїхати у протезний центр будь-коли і все змінити. 

Але у зв'язку з тим, що я планував брати участь в "Іграх нескорених" і мені потрібні були спортивні протези, я звернувся до Revived Soldiers Ukraine (фонд, який займається протезуванням та реабілітацією поранених військовослужбовців в Україні та США. — Ред.), які погодились взяти мене на спортивне протезування у Штати. Полетів туди через місяць після отримання своїх протезів в Україні.

Що було найскладнішим після протезування?

— Звикнути до них. Адже організм тільки після травми, поки загоїлась одна нога, інша. Був тиск на ногу, бо коли одягаєш протез, це ж не природний стан ноги, відповідно, й неприродний і досить незвичний тиск на ногу.

Тому, так, це було досить неприємно, в якийсь момент навіть боляче. Але я змушував себе бути якнайдовше на протезах, якнайдовше ходити на них. Тому зараз можу перебувати з ними увесь день. 

Можу кататись на велосипеді, ось недавно в Амстердамі спробував на мопеді проїхатись, взагалі вперше в житті. Трішки складно втриматись у заторах або на світлофорі. 24 лютого цього року хотів піднятися на Говерлу до річниці вторгнення Росії, але поїхав в Штати на протезування.

Скільки коштують протези?

— Все залежить від рівня ампутації, від комлектуючих. У моєму випадку від стопи. Є ще модульні коліна. Середня ціна хороших якісних протезів від 5 тисяч доларів за одну ногу разом із усіма комплектуючими. 
Спортивні протези мені ставив фонд. Звичайні я отримував в Україні, за державний рахунок. Зараз теж обслуговуюсь безкоштовно за державною програмою. 

Загалом на усіх етапах я ні за що не платив, обслуговуюсь теж безоплатно. Правда, на початку в мене були деякі проблеми. Лікарі Полтавської міської лікарні, куди мене доправили, абсолютно за мною не дивились. Через це я "загнив".

Лікар не хотів відпускати мене в госпіталь. Друзі і знайомі допомогли перевестись до Києва, де вже мені надали нормальну та якісну допомогу. Як наслідок — довелося значно вище підняти рівень ампутації.

Чим займаєтесь зараз?

— Просвітницькою діяльністю, формую єдиний образ українського ветерана. Співпрацюю з багатьма проєктами, людьми, намагаюсь залучити якомога більше ветеранів з одного боку, з іншого — суспільства, аби подружити ці два рівні.

Трішки розмити кордони поміж ними. 
Це не вдасться ніколи зробити до кінця, але хоча б щоби було розуміння, як суспільству поводитися із ветеранами і навпаки.

Тим, кому складно, не потрібно вішати носа. Є дуже багато прикладів, як люди із різними ампутаціями, подвійними, подвійно-високою, без рук досягають успіхів. Кожен із вас може стати цим прикладом і для військових, і для цивільних. Життя з ампутаціями не закінчується. 

Як реагуєте на подиви українців у свій бік?

— Це нормальна реакція людей. Мабуть, я реагував би так само, якби був на їхньому місці. І коли кажуть, що це у нас люди умовно "дикі" чи невиховані, то за кордоном така ж ситуація. Чи це Штати, чи абсолютно ліберальні Нідерланди: люди дивляться і оглядаються однаково. Це незвично і неповсякденно, неприродньо, тому й привертає увагу. 

Я навмисне ходжу в шортах, щоби люди більше звикали, бачили і розуміли, що це реалії нашої сучасності. Прививаю візуальну звичку до таких, як я.